Щасливий вибір Ані Абусеридзе

Нещодавно в Україні підбили підсумки та нагородили переможців ювілейного
міжнародного мовного конкурсу, серед яких відзначилася та учнівська
Державного навчального закладу «Одеський центр професійно-технічних
освіти» Аня Абусеридзе. Вперше за 15 років існування міжнародного
конкурсу знавців української мови імені Петра Яцика, канадського мецената і
підприємця українського походження, на честь якого після його смерті
конкурс і названий, вона посіла третє місце серед училищ Одеської області, але по суті
це – справжня перемога.
Втім, це тільки привід поговорити не тільки про конкурс, але і про неї саму:
незважаючи на свій юний вік (їй всього 18 років), у неї не тільки непростий
життєвий досвід, але сама вона – цікава особистість. І моє перше запитання до Ані: як
ти потрапила в це училище, адже профессиональнотехническое освіта довгий час
було непрестижним?
— Я хотіла закінчувати 11 класів, але після десятого класу мені сказали, що я не отримаю
атестата, тому що у мене немає громадянства України. І щоб потягнути час,
порадили вступити в якийсь технікум чи училище. На той момент я переживала
втрати: після хвороби померла моя мама, і це рішення я повинна була прийняти сама. Я
вибрала Одеський центр професійно-технічних освіти, і анітрохи про це
не пошкодувала.
— Чому в тебе склалася така ситуація, адже дитина отримує громадянство
автоматично? І чому в такій ситуації опинився зовсім юний людина,
який повинен був приймати самостійне рішення?
— Я народилася в Грузії, в місті Батумі, де провела своє дитинство. Але потім так
склалося, що разом з мамою, коли мені було п'ять років, ми поїхали в Одесу до її
батькам. Тут я пішла в перший клас, але була громадянкою Грузії. Якось ми не
замислювалися, щоб змінити громадянство, бо думали, що в 16 років я отримаю
паспорт і автоматично стану громадянкою України. Але до моїх шістнадцяти років померла
моя мама, і так вийшло, що я б не встигла отримати паспорт до закінчення школи.
— Ти зробила такий вибір, і, судячи по всьому, – я говорила і з директором, і з завучем,
і з твоїм майстром, – що з усіх можливих варіантів ти потрапила в саму кращу,
ймовірно, ситуацію, тому що викладачі, які тебе, скажімо так,
взяли, підхопили, всіляко допомагали тобі: ти залишилася сиротою, але статусу
сироти не мала, і викладачі зробили максимально можливе, щоб його
оформити. Адже це важливо насамперед у матеріальному сенсі – щоб можна було
нормально спокійно вчитися. Але ж ти могла й не вчитися, а «відсидіти», або, як
сказали, – перечекати ці три роки, і нічого не робити. Але ти якраз вчилася добре,
і не випадково потрапила саме на цей конкурс знавців української мови. Ти
перемогла, але адже раніше ладу української мови не знала. Розкажи, як
вийшло, що саме від училища ти виявилася учасницею конкурсу?
— У школі я не замислювалася про поглибленому вивченні української мови та літератури.
Але коли в училище на третьому курсі потрапила на урок Світлани Володимирівни (Світлана
Володимирівна Ладиженська – викладач української мови і літератури, яка в
училище активно пропагує любов до української мови та культури – В. Ф.), я зрозуміла,
що вона просто закохана в українську мову і літературу. І поступово ця любов початку
передаватися мені, і саме вона повірила в мої сили і сказала, щоб я взяла участь в
першому етапі серед двох відділень нашого училища. І там я перемогла, і мені це дало
стимул далі готуватися до обласного етапу, тому що я повинна була захищати вже
честь нашого центру.
— Тобто, ти всього кілька місяців свідомо вивчала мову?
— Так.
— Ти їздила до Києва на нагородження?
— Так, це було в травні. Але ми написали міжнародний етап ще в січні, і все це час
чекали результатів. І тільки на початку травня стало відомо, що я посіла третє місце, і мені
подзвонила Світлана Володимирівна, розповіла цю новину, і я була просто на сьомому
небі від щастя. 26 травня ми поїхали до Києва на нагородження.
— Скажи, ти народилася в Грузії, у тебе прізвище грузинська, – грузинська мова ти
знаєш?
— Так, знаю.
— А про Грузії залишилися якісь враження?
— Кажуть, що одна батьківщина, і двох не буває. Але я не згодна з цим твердженням: у
мене дві батьківщини, дві улюблених країни – Україна і Грузія, і рідні мої міста Одеса та
Батумі.
— Чимось схожі? Ось в Україні так життя складається, що дуже багато
паралелей, багато порівнюють. А для тебе, як для людини, у якого грузинська і
українська кров, і ти жила там і там, і Грузію пам'ятаєш, напевно, щось загальне
є?
— Звичайно, є: наприклад, в менталітетах, і грузинський та український народи
доброзичливі. І навіть міста трохи схожі – Батумі і Одеса: обидва сонячні, і на
березі Чорного моря.
— Давай повернемося до конкурсу. У своєму творі ти використовувала творчість різних
українських авторів, а мені казали, що ти – прекрасний читець, і брала участь у
конкурсах в училищі, в святкових концертах. Можеш щось прочитати на пам'ять
з тих віршів, про яких писала у творі?
— Так, наприклад, вірш Ліни Костенко – «Пісенька з варіаціями».
І все на світі треба пережити,
І кожен фініш це, по суті, – старт,
І наперед не треба ворожити,
І за минулим плакати не варт.
То ж веселімось, людоньки, на людях,
Хай меле млин свою одвічну дерть.
Застрягло серце, мов осколок в грудях...
Нічого, все це вилікує смерть.
Хай буде все небачене – побачено,
Хай буде все пробачене – пробачене,
Хай буде вік прожито, як належить.
На жаль, від нас нічого не залежить.
А треба жити, якось треба жити,
Це зветься – досвід, витримка і гарт.
І наперед не треба ворожити,
І за минулим плакати не варт.
Отак, як є... А може бути й гірше,
А може бути й зовсім, зовсім зле.
А поки розум од біди не згірк ще,
Не будь рабом і смійся, як Рабле!
То ж веселімось, людоньки, на людях!
Хай меле млин свою одвічну дерть.
Застрягло серце, мов осколок в грудях...
Нічого, все це вилікує смерть.
Хай буде все небачене – побачено,
Хай буде все пробачене – пробачене,
Єдине, що від нас іще залежить –
Принаймні вік прожити, як належить!
— В цьому вірші є слова – «від нас нічого не залежить». Але мені
здається, що з цим можна не погодитися, враховуючи як раз твій
життєвий досвід, незважаючи на твої юні роки. Як ти думаєш, що залежить від нас
то?
— Так, звичайно, залежить.
— Ти поступила в училище – ти прийняла таке рішення. По суті, ти прийняла
рішення вчитися: ти не просто переможниця формальна, за відгуками ти
дійсно одна з кращих – у цьому випуску, принаймні. У тебе якась
мотивація була, чи це просто склад характеру?
— Просто, якщо я беруся за якусь справу, то звикла все доводити до кінця і
максимально намагатися робити так, щоб вийшло краще.
— У тебе зараз один етап закінчується, а другий починається: ти на етапі
закінчення одного навчального закладу та надходження в інше. І ти зробила черговий
вибір. Розкажи, що ти будеш робити далі? У тебе якийсь план?
— Так, у мене був план: я хотіла вступати в Морський університет, але там прибрали фізику,
яку я здаю, і поставили англійську мову, і так склалося, що я вже не зможу туди
вчинити. Тому, з тими предметами, які здаю, я вибрала Політехнічний
університет.
— А твоя спеціальність, яку ти отримуєш, як називається?
— Я закінчую третій курс за спеціальністю «Секретар керівника, конторський
службовець, бухгалтерія».
— Це не зовсім гуманітарний напрям, є ухил і в точну науку... Але ти
брала участь всетаки в мовному конкурсі. Які ти ще пам'ятаєш вірші, про
яких писала в своєму творі?
— Наприклад, я використовувала чотиривірш чудового українського поета Василя
Симоненко. Цей уривок став для мене якимось життєвим девізом, я його завжди
повторюю про себе, коли, можна сказати, опускаю руки:
Працювать, працювать, безумовно!
Кожній хвилі нема вороття!
Ні, я зовсім іще не заповнив
Золотої анкети життя!
— Виходить, що у тебе все вірша в цьому напрямку – про те, що
не можна опускати руки, потрібно боротися, потрібно щось робити. Ми говорили про твою
життя, і очевидно, що це не просто слова – це все виправдано, це дає
певні якісні, чудові результати.
Я нагадаю, що в гостях у радіо «Гармонія світу» була учасниця Міжнародного
конкурсу знавців української мови імені Петра Яцика, що посіла третє місце,
випускниця Державного навчального закладу «Одеський центр професійно
технічної освіти» Аня Абусеридзе, і ми говорили з нею про її життя, її досвід і
про те, що людина сам робить свою долю.
Аня, дякую за розмову, я бажаю тобі удачі.
А для батьків та їх дітей, які ще роздумують про те, куди вступити, як
спланувати подальше життя і кар'єру, пропоную познайомитися з більш докладної
інформацією про те навчальному закладі, який так вдало вибрала наша юна гостя.
Отже, Одеський центр професійно-технічних освіти проводить навчання
більш ніж двадцяти затребуваним спеціальностями: на базі 9 класів – 3 роки
навчання на базі 11 класів – 2 роки навчання. Цей центр об'єднав кілька колишніх
ПТУ, і є не тільки найбільшим в Україні, але єдиним навчальним центром
такого роду в Одеській області.
Тут постійно удосконалюються методики викладання та навчання професіям, на
які у суспільстві завжди буде попит. Це і будівельні спеціальності (лицювальник
плиточник, маляр, монтажник залізобетонних конструкцій, слесарьсантехник), і
професії сфери послуг (кухар, парикмахермодельер, слюсар з ремонту автомобілів,
лаборант хімічного аналізу, конторський службовець, секретар, бухгалтер), і багато
інші. Центр співпрацює з міжнародними партнерами, зокрема, є
ресурсним центром за технологіями та сертифікації компанії «Хенкель Баутехнік
(Україна)».
Особливістю Одеського центру професійно-технічних освіти є
особливе ставлення до організації навчання і дозвілля дітей з проблемами слуху та мовлення: тут
протягом кількох років фахівці високого рівня проводять у життя методи
інклюзивного, тобто, включеного освіти дітей з особливими потребами, яке
давно успішно розвивається в Європі і в Америці. Для таких учнів встановлена
п'ятдесятивідсоткова доплата до академічної стипендії, а питання їх соціального
захисту та подальшого працевлаштування знаходяться на постійному контролі адміністрації
і вирішуються з урахуванням їх індивідуальних потреб.
Крім того, в центрі особлива увага приділяється дітям-сиротам і дітям, позбавленим
батьківського піклування, причому, тут навчаються діти з усіх куточків України. Крім
реализации права на образование, в том числе и на приобретение профессии, они получают
полный пакет социальной поддержки. Это не только стипендия и ежемесячные
продуктовые наборы, подарки к праздникам, но и медицинское наблюдение, а в случае
необходимости – бесплатное оздоровление и лечение.
И, кстати, жизненная история выпускницы Одесского центра профессионально
технического образования Ани Абусеридзе, с которой мы беседовали – живой пример того,
какие возможности появляются у учащихся, выбравших для обучения и овладения
профессией именно этот Центр.
Навчання тут проводиться в трьох корпусах – у центрі міста на Новосельського, 86, і на
селищі Котовського за адресами вулиця Заболотного, 9 і Паустовського, 12.
Довідки за телефонами: 7266733, 7559621, 7555573.
Розмову вела Вікторія ФРОЛОВА.
Інтерв'ю можна послухати в ефірі радіо «Гармонія світу» на хвилі 102.7 FM в такі
дні:
Середа, 17 червня 12.30
П'ятниця, 19 червня 18.00
Неділя, 21 червня 18.00
Вівторок, 23 червня 18.00
Четвер, 25 червня 13.30
Субота, 27 червня 12.30
- до Дня Соборності УкраїниІнформаційні матеріали до Дня Соборності України–2023 та 105-ої річниці проголошення незалежності Української Народної Республікидо Дня Соборності України