Продавець ДНЗ «Одеський центр професійно-технічної освіти» розвиває свій бізнес на Prom.ua 15 років.
Знак PRO означає, що продавець користується одним з платних пакетів послуг Prom.ua з розширеними функціональними можливостями.
Порівняти можливості діючих пакетів
Кошик
28 відгуків
+380 (94) 996-06-49
+380 (48) 758-18-96
+380 (66) 556-37-29
ДНЗ «Одеський центр професійно-технічної освіти»
Кошик

Щасливий вибір Ані Абусеридзе

Щасливий вибір Ані Абусеридзе

Нещодавно в Україні підбили підсумки та нагородили переможців ювілейного

міжнародного мовного конкурсу, серед яких відзначилася та учнівська

Державного навчального закладу «Одеський центр професійно-технічних

освіти» Аня Абусеридзе. Вперше за 15 років існування міжнародного

конкурсу знавців української мови імені Петра Яцика, канадського мецената і

підприємця українського походження, на честь якого після його смерті

конкурс і названий, вона посіла третє місце серед училищ Одеської області, але по суті

це – справжня перемога.

Втім, це тільки привід поговорити не тільки про конкурс, але і про неї саму:

незважаючи на свій юний вік (їй всього 18 років), у неї не тільки непростий

життєвий досвід, але сама вона – цікава особистість. І моє перше запитання до Ані: як

ти потрапила в це училище, адже профессиональнотехническое освіта довгий час

було непрестижним?

— Я хотіла закінчувати 11 класів, але після десятого класу мені сказали, що я не отримаю

атестата, тому що у мене немає громадянства України. І щоб потягнути час,

порадили вступити в якийсь технікум чи училище. На той момент я переживала

втрати: після хвороби померла моя мама, і це рішення я повинна була прийняти сама. Я

вибрала Одеський центр професійно-технічних освіти, і анітрохи про це

не пошкодувала.

— Чому в тебе склалася така ситуація, адже дитина отримує громадянство

автоматично? І чому в такій ситуації опинився зовсім юний людина,

який повинен був приймати самостійне рішення?

— Я народилася в Грузії, в місті Батумі, де провела своє дитинство. Але потім так

склалося, що разом з мамою, коли мені було п'ять років, ми поїхали в Одесу до її

батькам. Тут я пішла в перший клас, але була громадянкою Грузії. Якось ми не

замислювалися, щоб змінити громадянство, бо думали, що в 16 років я отримаю

паспорт і автоматично стану громадянкою України. Але до моїх шістнадцяти років померла

моя мама, і так вийшло, що я б не встигла отримати паспорт до закінчення школи.

— Ти зробила такий вибір, і, судячи по всьому, – я говорила і з директором, і з завучем,

і з твоїм майстром, – що з усіх можливих варіантів ти потрапила в саму кращу,

ймовірно, ситуацію, тому що викладачі, які тебе, скажімо так,

взяли, підхопили, всіляко допомагали тобі: ти залишилася сиротою, але статусу

сироти не мала, і викладачі зробили максимально можливе, щоб його

оформити. Адже це важливо насамперед у матеріальному сенсі – щоб можна було

нормально спокійно вчитися. Але ж ти могла й не вчитися, а «відсидіти», або, як

сказали, – перечекати ці три роки, і нічого не робити. Але ти якраз вчилася добре,

і не випадково потрапила саме на цей конкурс знавців української мови. Ти

перемогла, але адже раніше ладу української мови не знала. Розкажи, як

вийшло, що саме від училища ти виявилася учасницею конкурсу?

— У школі я не замислювалася про поглибленому вивченні української мови та літератури.

Але коли в училище на третьому курсі потрапила на урок Світлани Володимирівни (Світлана

Володимирівна Ладиженська – викладач української мови і літератури, яка в

училище активно пропагує любов до української мови та культури – В. Ф.), я зрозуміла,

що вона просто закохана в українську мову і літературу. І поступово ця любов початку

передаватися мені, і саме вона повірила в мої сили і сказала, щоб я взяла участь в

першому етапі серед двох відділень нашого училища. І там я перемогла, і мені це дало

стимул далі готуватися до обласного етапу, тому що я повинна була захищати вже

честь нашого центру.

— Тобто, ти всього кілька місяців свідомо вивчала мову?

— Так.

— Ти їздила до Києва на нагородження?

— Так, це було в травні. Але ми написали міжнародний етап ще в січні, і все це час

чекали результатів. І тільки на початку травня стало відомо, що я посіла третє місце, і мені

подзвонила Світлана Володимирівна, розповіла цю новину, і я була просто на сьомому

небі від щастя. 26 травня ми поїхали до Києва на нагородження.

— Скажи, ти народилася в Грузії, у тебе прізвище грузинська, – грузинська мова ти

знаєш?

— Так, знаю.

— А про Грузії залишилися якісь враження?

— Кажуть, що одна батьківщина, і двох не буває. Але я не згодна з цим твердженням: у

мене дві батьківщини, дві улюблених країни – Україна і Грузія, і рідні мої міста Одеса та

Батумі.

— Чимось схожі? Ось в Україні так життя складається, що дуже багато

паралелей, багато порівнюють. А для тебе, як для людини, у якого грузинська і

українська кров, і ти жила там і там, і Грузію пам'ятаєш, напевно, щось загальне

є?

— Звичайно, є: наприклад, в менталітетах, і грузинський та український народи

доброзичливі. І навіть міста трохи схожі – Батумі і Одеса: обидва сонячні, і на

березі Чорного моря.

— Давай повернемося до конкурсу. У своєму творі ти використовувала творчість різних

українських авторів, а мені казали, що ти – прекрасний читець, і брала участь у

конкурсах в училищі, в святкових концертах. Можеш щось прочитати на пам'ять

з тих віршів, про яких писала у творі?

— Так, наприклад, вірш Ліни Костенко – «Пісенька з варіаціями».

І все на світі треба пережити,

І кожен фініш це, по суті, – старт,

І наперед не треба ворожити,

І за минулим плакати не варт.

То ж веселімось, людоньки, на людях,

Хай меле млин свою одвічну дерть.

Застрягло серце, мов осколок в грудях...

Нічого, все це вилікує смерть.

Хай буде все небачене – побачено,

Хай буде все пробачене – пробачене,

Хай буде вік прожито, як належить.

На жаль, від нас нічого не залежить.

А треба жити, якось треба жити,

Це зветься – досвід, витримка і гарт.

І наперед не треба ворожити,

І за минулим плакати не варт.

Отак, як є... А може бути й гірше,

А може бути й зовсім, зовсім зле.

А поки розум од біди не згірк ще,

Не будь рабом і смійся, як Рабле!

То ж веселімось, людоньки, на людях!

Хай меле млин свою одвічну дерть.

Застрягло серце, мов осколок в грудях...

Нічого, все це вилікує смерть.

Хай буде все небачене – побачено,

Хай буде все пробачене – пробачене,

Єдине, що від нас іще залежить –

Принаймні вік прожити, як належить!

— В цьому вірші є слова – «від нас нічого не залежить». Але мені

здається, що з цим можна не погодитися, враховуючи як раз твій

життєвий досвід, незважаючи на твої юні роки. Як ти думаєш, що залежить від нас

то?

— Так, звичайно, залежить.

— Ти поступила в училище – ти прийняла таке рішення. По суті, ти прийняла

рішення вчитися: ти не просто переможниця формальна, за відгуками ти

дійсно одна з кращих – у цьому випуску, принаймні. У тебе якась

мотивація була, чи це просто склад характеру?

— Просто, якщо я беруся за якусь справу, то звикла все доводити до кінця і

максимально намагатися робити так, щоб вийшло краще.

— У тебе зараз один етап закінчується, а другий починається: ти на етапі

закінчення одного навчального закладу та надходження в інше. І ти зробила черговий

вибір. Розкажи, що ти будеш робити далі? У тебе якийсь план?

— Так, у мене був план: я хотіла вступати в Морський університет, але там прибрали фізику,

яку я здаю, і поставили англійську мову, і так склалося, що я вже не зможу туди

вчинити. Тому, з тими предметами, які здаю, я вибрала Політехнічний

університет.

— А твоя спеціальність, яку ти отримуєш, як називається?

— Я закінчую третій курс за спеціальністю «Секретар керівника, конторський

службовець, бухгалтерія».

— Це не зовсім гуманітарний напрям, є ухил і в точну науку... Але ти

брала участь всетаки в мовному конкурсі. Які ти ще пам'ятаєш вірші, про

яких писала в своєму творі?

— Наприклад, я використовувала чотиривірш чудового українського поета Василя

Симоненко. Цей уривок став для мене якимось життєвим девізом, я його завжди

повторюю про себе, коли, можна сказати, опускаю руки:

Працювать, працювать, безумовно!

Кожній хвилі нема вороття!

Ні, я зовсім іще не заповнив

Золотої анкети життя!

— Виходить, що у тебе все вірша в цьому напрямку – про те, що

не можна опускати руки, потрібно боротися, потрібно щось робити. Ми говорили про твою

життя, і очевидно, що це не просто слова – це все виправдано, це дає

певні якісні, чудові результати.

Я нагадаю, що в гостях у радіо «Гармонія світу» була учасниця Міжнародного

конкурсу знавців української мови імені Петра Яцика, що посіла третє місце,

випускниця Державного навчального закладу «Одеський центр професійно

технічної освіти» Аня Абусеридзе, і ми говорили з нею про її життя, її досвід і

про те, що людина сам робить свою долю.

Аня, дякую за розмову, я бажаю тобі удачі.

А для батьків та їх дітей, які ще роздумують про те, куди вступити, як

спланувати подальше життя і кар'єру, пропоную познайомитися з більш докладної

інформацією про те навчальному закладі, який так вдало вибрала наша юна гостя.

Отже, Одеський центр професійно-технічних освіти проводить навчання

більш ніж двадцяти затребуваним спеціальностями: на базі 9 класів – 3 роки

навчання на базі 11 класів – 2 роки навчання. Цей центр об'єднав кілька колишніх

ПТУ, і є не тільки найбільшим в Україні, але єдиним навчальним центром

такого роду в Одеській області.

Тут постійно удосконалюються методики викладання та навчання професіям, на

які у суспільстві завжди буде попит. Це і будівельні спеціальності (лицювальник

плиточник, маляр, монтажник залізобетонних конструкцій, слесарьсантехник), і

професії сфери послуг (кухар, парикмахермодельер, слюсар з ремонту автомобілів,

лаборант хімічного аналізу, конторський службовець, секретар, бухгалтер), і багато

інші. Центр співпрацює з міжнародними партнерами, зокрема, є

ресурсним центром за технологіями та сертифікації компанії «Хенкель Баутехнік

(Україна)».

Особливістю Одеського центру професійно-технічних освіти є

особливе ставлення до організації навчання і дозвілля дітей з проблемами слуху та мовлення: тут

протягом кількох років фахівці високого рівня проводять у життя методи

інклюзивного, тобто, включеного освіти дітей з особливими потребами, яке

давно успішно розвивається в Європі і в Америці. Для таких учнів встановлена

п'ятдесятивідсоткова доплата до академічної стипендії, а питання їх соціального

захисту та подальшого працевлаштування знаходяться на постійному контролі адміністрації

і вирішуються з урахуванням їх індивідуальних потреб.

Крім того, в центрі особлива увага приділяється дітям-сиротам і дітям, позбавленим

батьківського піклування, причому, тут навчаються діти з усіх куточків України. Крім

реализации права на образование, в том числе и на приобретение профессии, они получают

полный пакет социальной поддержки. Это не только стипендия и ежемесячные

продуктовые наборы, подарки к праздникам, но и медицинское наблюдение, а в случае

необходимости – бесплатное оздоровление и лечение.

И, кстати, жизненная история выпускницы Одесского центра профессионально­

технического образования Ани Абусеридзе, с которой мы беседовали – живой пример того,

какие возможности появляются у учащихся, выбравших для обучения и овладения

профессией именно этот Центр.

Навчання тут проводиться в трьох корпусах – у центрі міста на Новосельського, 86, і на

селищі Котовського за адресами вулиця Заболотного, 9 і Паустовського, 12.

Довідки за телефонами: 7266733, 7559621, 7555573.

Розмову вела Вікторія ФРОЛОВА.

Інтерв'ю можна послухати в ефірі радіо «Гармонія світу» на хвилі 102.7 FM в такі

дні:

Середа, 17 червня 12.30

П'ятниця, 19 червня 18.00

Неділя, 21 червня 18.00

Вівторок, 23 червня 18.00

Четвер, 25 червня 13.30

Субота, 27 червня 12.30

Інші статті

Наскільки вам зручно на сайті?

Розповісти Feedback form banner