Мова – духовна енергія народу

Як зупинити шалений біг часу?.. Чи існує щось таке, щоб зафіксувати його на місці, або бодай найцінніші моменти швидкоплинного життя?... Адже бувають миті, ситуації, люди, емоції, які хочеться закарбувати назавжди, аби потім поринути у чарівний світ спогадів...
Допомагає у цьому мистецтво фотографії. Світлини - це відбитки годині. Ми, УКРАЇНЦІ, вирізняємося своєю щирістю і відкритістю, ми ладні усьому світу представити собі - які ми є і на що ми здатні. Тому сьогодні ми спробували зробити фотоінсталяцію "МИ ДІТИ ТВОЇ, УКРАЇНО", де учні, викладачі та майстри ОЦПТО зображені у найрізноманітніші моменти життя - як навчального, так і позаурочного.
Слава Вкраїні, слава навіки!
Слава твоя завжди в наших серцях!
Мі - твоя радість, ми - твої діти,
Нам у майбутнє прокладений шлях.
Ст. Кухарчук

Рідна співуча українська мова звучить не лише на вустах, але й у серцях справжніх патріотів. І не лише тих, хто мешкає в Україні, а й тих, хто давно живе за межами нашої держави. Яскравим підтвердженням цьому є справа, розпочата канадським меценатом українського походження Петром Яциком, тобто Міжнародний конкурс з української мови.
Минуло вже багато років від смерті фундатора, альо змагання й досі живе та носити його ім'я. Його досягнення й слава орієнтують учнів та студентів на активну життєву позицію, успіх, прагнення до перемоги.
12 листопада 2014 року в ОЦПТО на базі відділення Паустовського відбувся I етап Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика серед учнів 1-3 курсів. Змагання цьогоріч було масовим, як ніколи. Виявили бажання брати участь навіть учні групи №6 (після 11 класу).
Щоб конкурс був не лише сухим виконанням завдань, для учасників було влаштовано урочистий прийом. Викладачі української словесності Поліванова С. В. та Ладиженська С. В. привітали їх як кращих представників груп, побажали їм успіхів у роботі та творчої наснаги. А дівчатка з групи №18 виконали для учасників українську пісню "Я козачка твоя".

галина гребенькова

Сьогодні в рамках тижня української мови та літератури в ДНЗ ОЦПТО (Паустовського, 12) пройшов конкурс декламаторів. Про це докладно напиши організатор конкурсу Ладиженська С. В. Альо я хочу подякувати викладачеві та учням за це свято прямо зараз. Особливо мене вразив вірш, який декламував учень гр. №8 Гончар Дмитро. Авторка віршу - 12 річна дівчинка, киянка Зоряна Макаренко. Дмитро Гончар так розповідав цей вірш, ніби він сам його вистраждав, написавши, слова лилися від щирого серця. Ніхто не залишився байдужим, не можливо було утримати сльози. Я пишаюся тим, що в нашому центрі навчаються такі талановиті учні, як Гончар Д., Михайлов А., Савчук О., Абусеридзе Р., Кальчук А. Щиро вдячна вам за вибір віршів, їх декламацію, за любов до України! Також моя подяка колегам - педагогічним працівникам центру, які виховують таких учнів, гідних громадян нашої країни.
І, нарешті, сам вірш: (не можу не поділитися з тімі, хто не почув). Є, правда, трошки "ненормативної лексики", але, як кажуть, з пісні слова не викинути...

З тобою ми браталися дуже довго.
Ділили воду та хліб на двох.
Казав, що не зрадиш! Клявся Богом!
Але ти не знаєш, що значить Бог.

Скажи, що не так, брате? Чом відцурався?
Скажи, чом пішов проти мене? За що?
До мене додому із криком ввірвався,
і все святе вмить відцвіло.

Ми ж разом з тобою йшли проти вітру,
при зустрічі - міцно мене обіймав.
Ми ж дихали одним спільним повітрям.
... а ти за спиною мене проклинав?

Ми ж пили одну спільну воду,
і їли з тобою один спільний хліб.
Один за одного стояли горою!
Один на двох ділили політ!

Що трапилось, брат?! Чом відцурався?
Чом із зброєю до мене прийшов?
Ти в мене стріляв і щиро сміявся...
Ти радів, коли лилася в мене кров...

Царя свого слухаєш? Йдеш проти мене?
А що він тобі обіцяє, скажи?!
Щастя, багатство, золоті гори, напевне?!
Так, не вір подібній брехні!

Ти, брат, продався! Повівся на жарти!
Кому ти віддав своє серце вогненне?!
Не пробачу і не буду чекати!
Я візьму зброю і піду про тебе!

Як ти - так і я! Взаємність - найвище!
У мене вдома господарка Я!
Ти мене й мою Неньку так покалічив,
що до дружби тобі нема вороття!

Повстати проти царя - нема духу?!
Звільнити свою Неньку від зла - нема сил?!
Пробач мені, брате, що така сука,
але твій "святий" цар - всім дебілам дебіл!

Ти називаєш мене по різному, брате,
але не я відриваю від тебе шматки.
Кричиш, що це твої землі насправді,
та більш ніколи так не кажи!

З тобою ми ділили щастя та горе.
Ти клявся мені, що не буде зради!
А на моїй Україні вже із крові море.
Скажи, невже ти після цього брат?!

автор: Зоряна Макаренко, Київ.