Ювілей Ліни Костенко

19 березня 2015 року відзначає свій 85-річний ювілей улюблена мільйонами українців письменниця – Ліна Василівна Костенко.
           Ліна Костенко – живий класик української літератури, неперевершений майстер поетичного слова. Це одна з найяскравіших фігур у плеяді «шістдесятників». Вона – авторка величезної кількості книг, які стали небуденним явищем в сучасній українській поезії.
          З любов’ю та особливим пієтетом я ставлюся до авторки як людини, як громадянина й патріота України, як талановитого поета, і це власне почуття завжди прагну прищепити своїм учням як на уроках літератури, так і в повсякденному житті, бо досить часто цитую афористичні рядки її віршів.
           Так і сьогодні, щоб привітати ювілярку,  передаючи їй на відстані тепло наших обіймів та подяку за щирі, душевні вірші, ми з ученицями першого курсу групи №9 (майстер в/н Мельник Л.С.) Одеського центру професійно-технічної освіти влаштували Літературно-музичний вечір «Напитись голосу твого…», присвячений Дню народження Ліни Костенко.
           Скільки чудових віршів було прочитано! Серед них – незабутні «Крила», «Хай буде все небачене побачено», «Буває, часом сліпну від краси», «Спини мене…», «Не говори печальними очима», «Моя любове» та інші, що їх намагалися дівчатка передати з ніжністю, чуттєвістю, закоханістю у чарівний світ лірики. Одну з поезій «Доля» було розіграно за ролями: авторка (Катерина Горбонос) та її Доля  (Альона Біденко). У творі підкреслюється гармонія поетеси зі своєю долею-обраницею, що й продемонстрували дівчатка.
           Пісні на слова Ліни Костенко – це окрема сторінка в українській культурі. Їх більше півсотні. Багато музики написала Ольга Богомолець. Зокрема, ми прослухали та насолодилися деякими з них: «Недумано, негадано», «Напитись голосу твого», «Папороть», «Очима ти сказав мені: люблю».
           І на завершення вечора я познайомила учениць зі статтею  «Симфонія життя Ліни Костенко», розміщеною у книзі «Душа поета», яку написала Вікторія Фролова (бібліотекар ОЦПТО).
 Очима  ти  сказав  мені:  люблю. 
 Душа  складала  свій  тяжкий  екзамен. 
 Мов  тихий  дзвін  гірського  кришталю, 
 несказане  лишилось  несказанним. 
 
 Життя  ішло,  минуло  той  перон. 
 Гукала  тиша  рупором  вокзальним. 
 Багато  слів  написано  пером. 
 Несказане  лишилось  несказанним. 
 
 Світали  ночі,  вечоріли  дні. 
 Не  раз  хитнула  доля  терезами. 
 Слова,  як  сонце,  сходили  в  мені. 
 Несказане  лишилось  несказанним. 
                                Ліна Костенко