«СЛОВО, МОЯ ТИ ЄДИНАЯ ЗБРОЄ!»

Найкращою даниною пам'яті та шані письменника є життя його творів, тобто їх вивчення, цитування, перечитування. Тому сьогодні у групі №3 (машиніст холодильних установок, електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування) ДНЗ «Одеський центр професійно-технічної освіти» урок літератури було присвячено 144-ї річниці від дня народження геніальної доньки українського народу. Крім декламування усім з дитинства відомих віршів Лесі Українки, учні виявили бажання познайомитися з невідомими їм дотепер поезіями та драматичними творами. Так, Павло Дігол прочитавши вірш «Україно, плачу слізьми над тобою...» з циклу «Сльози-перли», Кирило Сінчилін – уривок з драматичної поеми «Бояриня», а Валерій Красюн уподобав поезію «Сторононько рідна, коханий мій краю!». Читаючи обрані твори, учні відчули, що Лесіна поетична спадщина хоч і створена століття тому, проте відчутно перегукується із сьогоденням.
Також, завдяки сучасним комп'ютерній ютерним можливостям, ми здійснили віртуальну мандрівку до Новоград-Волинського літературно-меморіального музею Лесі Українки, яким вже більше сорока років завідує Віра Римська. Слухаючи захоплюючі розповіді завідувачки, екскурсоводів та земляків Лесі, учні спробували уявити, в яких умовах зростала письменниця, що впливало на формування її світогляду, почули нові відомості про особисте життя, відкрили незнані грані її таланту.
Дійсно, саме життя Лесі Українки – то вже подвиг, який вартий подиву і пошани. У літературі вона плідно працювала 33 роки, побувши всього 42. Малою дитиною почала писати, як доросла. Виснажена довголітньою недугою, передчасно зістарилася. Однак це ніяк не відобразилося на жодному її образі чи мотиві. ЇЇ воля до життя, до боротьби, надихає навіть тих, хто втрачає надію і опускає руки:
Так! Я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Буду жити! Геть думи сумні!
Леся Українка «Contra spem spero»
 

Напередодні святкування 144-го Дня Народження Лесі Українки (Лариси Петрівни Косач), який ми відзначаємо 25 лютого викладачем української літератури Ніколаєвою С. О. був проведений відкритий урок у групі № 25 на тему: «Поетична скарбниця Лесиного життя». Це була не просто розповідь про Лесине життя та декламування її поезії, а цікава подорож по безмежним просторам її творів. Що вражає, більшість з них, присвячені комусь, або написані під враженням від побаченого та пережитого нею. А життя в неї було бурхливе, насичене подіями, багатством її талантів, і не тільки письменницьких, а ще й музичних. Вона була коханою та кохала. Жила та працювала до останнього подиху. Леся Українка завжди була і залишиться геніальною не тільки у творчості, а і в протистоянні неприємностям та життєвим негараздам. Вона дивовижна жінка і завжди буде моїм особистим кумиром. Тому я просто не змогла залишити без уваги велику кількість її цитат, вирішивши, як підсумок нашого заходу зробити «Кошик обміну побажаннями» трохи схожому на ворожіння по книзі. Кожен учень по черзі тягнув «Сердечко побажань від Лесі», в якому були написані рядки з її творів, які вона заповіла нам. Але це було б не так цікаво, якби все відбувалося односторонньо, тому учні на пелюстках ромашки – символ сонця та тепла написали слова, які б вони хотіли побажати їй. І потім згрупувавши всі пелюстки, витворили 3 квітки, як щирий подарунок від чистого серця.
Я впевнена, що цей захід допоміг побачити в особі Лесі Українки не тільки талановиту особу, а й ще послідовного та енергійного борця, бо вся сукупність її творів – це образ земного раю, що зветься «Україною».