«Хто не знає свого минулого, не вартий свого майбутнього»

«Хто не знає свого минулого, не вартий свого майбутнього»

І знов, у котрий це вже раз, Зійшлися ми в одній родині, Щоб пом'януть той славний час, Коли в офіру Батьківщині

31.01.15

Себе принесли кращі з нас.
Нема любові понад ту,
Що окропила кров'ю Крути,
І ту гарячу кров святу
Повік Вкраїні не забути. 
                             В. Письменний

 

«Хто не знає свого минулого, не вартий свого майбутнього»,– говорить народна мудрість. І це дійсно так, бо як дерево тримається на землі своїм корінням, так людина тримається на землі своїм минулим. Людина, яка не знає минулого – як перекотиполе, куди вітер подме, туди воно й котиться. Людина має пам’ятати, звідки вона родом, де її коріння, глибоко знати історію свого народу, його мову, культуру.
У пам’яті кількох народів зберігається історія про 300 героїв, що загинули, захищаючи свою землю від нападників. У давніх греків це були 300 спартанців при Фермопілах, у грузинів – 300 арагвійців на підступах до Тбілісі, а в українців – 300 козаків під Берестечком та 300 юнаків під Крутами.
Бій  під Крутами – це одна з найтрагічніших сторінок історії України. Дата 29 січня 1918 року увійшла в українську історію як день пам’яті мужніх героїв, що душу й тіло поклали за самостійність, волю та незалежність Батьківщини.
Історична довідка
Бій під Крутами відбувся 29 січня 1918 року поблизу селища Крути, на малій залізничній станції на відстані 130 кілометрів на північний схід від Києва. Битва тривала близько 5 годин і закінчилася поразкою українських загонів, які захищали підступи до Києва. Як така, битва не мала вирішального значення в перебігу військових дій, однак вона набула особливого значення у свідомості багатьох завдяки героїзму загону української молоді, які загинули біля Крут. Під час поховання юнаків на Аскольдовій горі в Києві М.Грушевський назвав їх героями, Павло Тичина присвятив цьому героїчному вчинку свій вірш. Довгі роки історія битви або замовчувалась, або обростала міфами і вигадками. У 2006 році на місці битви встановили пам’ятник і на 80-ті роковини випустили пам’ятну гривню.
Із проголошенням незалежності Центральною Радою УНР 7 листопада 1917 року Україна знаходилася в фактичному стані війни з Більшовицькою Росією, після приходу до влади уряду Володимира Леніна. У своєму "маніфесті до українського народу" Ленін дав зрозуміти, що Радянська Росія не могла змиритися з існуванням незалежної України, і що планами більшовиків було поширення революції також на її терени. Вже 12 грудня 1917 р. всеукраїнський з’їзд Рад у Харкові проголосив Україну радянською республікою і вже в середині грудня почала надходити військова і інша допомога більшовицьким силам в Україні. Під керівництвом Антонова-Овсієнко від 20 до 30 тисяч більшовицьких загонів прямували на схід України, а з північного сходу наступав загін Михайла Муравйова. Хоча й загін було найменовано Східним фронтом, його кількість складала трохи більше ніж шість тисяч чоловік, переважно московських і петроградських червоногвардійців та матросів Балтійського флоту.
Тим часом з майже 300 000 війська, яке було прихильним до Центральної Ради ще літом 1917 року, до січня 1918 кількість військ, вірних УНР, зменшилася до близько 15 000 чоловік по всій країні. Низка істориків звертають увагу на низький моральний стан українських військ, втомленість від війни, а передусім – на відмінну систему революційних агітаторів в складі більшовицьких військ, яким вдавалося схилити на свій бік цілі загони армії УНР. Іншою загрозою для УНР була велика кількість більшовицьких прихильників по всій країні і навіть в Києві. Вирішальним для долі битви під Крутами і реально загрозливим для уряду УНР також було більшовицьке повстання на заводі Арсенал, яке однак вдалося придушити. В такому становищі майже єдиною надією і опорою Центральної Ради була патріотично настроєна студентська молодь Києва, і були зроблені конкретні кроки для залучення її для захисту столиці України. Вже в IV Універсалі уряд УНР закликав до боротьби з більшовицькими військами, а 5 січня 1918 р. на зборах студентів молодших курсів Київського університету св. Володимира і Українського народного університету було ухвалено приступити до створення студентського куреня Січових Стрільців. До новоствореного куреня також вступили учні старших класів української гімназії ім. Кирило-Мефодіївського братства м. Києва. Таким чином, вдалося скласти дві сотні, на чолі яких поставили студента Українського народного університету – старшину (сотника) Андрія Омельченка.
26 січня прийшло повідомлення від загону юнкерів  Аверкія Гончаренко з-під Бахмача, що вони негайно потребують допомоги проти наступаючих загонів більшовиків. Переважна більшість студентів не мала ніякої військової підготовки – швидко сформовані дві сотні не мали достатньої амуніції і навіть були погано озброєні. Однак для однієї сотні (116 чол.), яку відправили до Бахмача, відрядили потяг, і вже 28 січня 1918 р. вони дісталися від Бахмача до Крут де приєдналися до існуючого там загону. Обстріл почався наступного ранку, після кількох бою у студентів закінчатися набої і снаряди для гармати. Наступаючі загони більшовиків почали обходити позиції обороняючих з лівого флангу, – настала небезпека оточення, і юнкери зі студентами почали відхід в напрямку Києва. Більшості вдалося відступити на потязі, який їх чекав. в полон потрапила розвідувальна рота (близько 30 чоловік) коли більшовики вже оволоділи Крутами. За свідченнями очевидців, з 27 полонених спочатку знущалися, а потім розстріляли. Учень 7-го класу Пипський перед розстрілом перший почав співати «Ще не вмерла Україна», і всі інші студенти підтримали спів. Після розстрілу місцевим жителям деякий час забороняли ховати тіла померлих. Вже в березні 1918 р. після підписання більшовиками Брестської мирної угоди і з поверненням уряду УНР до Києва, було вирішено переховати полеглих студентів на Аскольдовій могилі в Києві. 19 березня 1918 р. тіла 17 студентів було перевезено до Києва і там відбулася громадська жалоба і поховання. На церемонії виступив Михайло Грушевський, який назвав цей вчинок київської молоді героїчним.
В масштабах всесвітньої історії ця битва зовсім невеличка. Вона не є зразком військового мистецтва. Однак це – символ нескореного духу нашої нації. Подвиг українських юнаків під Крутами, що своєю кров'ю окропили святу землю в боротьбі за волю України, навічно залишиться в історії як символ національної честі. 
Згідно з планом виховної роботи, з метою виховання в учнів поваги до історичного минулого українського народу, вшанування пам’яті українських юнаків, що полягли в бою під Крутами, в ДНЗ «Одеський центр професійно-технічної освіти» 29 січня в групі №4 «Машиніст холодильних установок» було проведено урок пам’яті «Крути: подвиг і трагедія»

 

Предыдущие новости