Інклюзивна освіта в ДНЗ «Одеський центр професійно-технічної освіти»

проживання в умовах загальноосвітнього навчального закладу.

За сучасною теорією виховання, термін «інклюзія» (походить від англ. inclusion – включення) передбачає процес збільшення ступеня участі всіх громадян в соціумі, насамперед тих, які мають труднощі у фізичному розвитку. На відміну від більш звичного для нас терміну «інтеграція», який передбачає пристосування дітей з психічними і фізичними вадами до вимог та умов школи, інклюзія, навпаки, вимагає, щоб система освіти адаптувалася до потреб дитини з вадами розвитку, тобто – щоб саме виховні та навчальні заклади були готові приймати різних учнів з особливими потребами та враховувати індивідуальні відмінності в педагогічних підходах, в організації різноманітних заходів та плануванні навчально-виховного процесу для таких дітей.
Цей гуманістичний принцип давно і успішно втілюється в життя в системі освіти та виховання в Європі та Америці, а от для українських викладачів та вихователів його використання у вітчизняній практиці кілька років тому стало справжнім відкриттям, – адже до цього діти-інваліди, і без того обділені долею, виховувалися нібито у резерваціях, тобто окремо від своїх нормальних однолітків, отже і адаптуватися потім до професійного, самостійного життя їм було дуже складно. Достатньо сказати, що в Україні лише у 2010 році з’явилась концепція розвитку інклюзивної освіти (наказ МОН від 01.10.2010 № 912).
Звичайно, такі діти потребують особливого ставлення, особливих методик, але ж очевидним є і той факт, що виховуючись разом із звичайними дітьми нарівно, вони мають більше можливостей не лише краще оволодіти знаннями – як загальноосвітніми, так і професійними, але й більше шансів вести потім повноцінне доросле життя у соціумі, який більше не буде здаватися їм незрозумілим та ворожим.
Проте, це не було так очевидно ще декілька років тому, і майстру виробничого навчання Державного навчального закладу «Одеський Центр професійно-технічної освіти» (ДНЗ ОЦПТО) Людмилі Степанівні Меліховій довелось попервах дуже складно працювати із групою дітей з вадами слуху та мовлення, яких було підключено до навчання у звичайній групі з оволодіння робітничою професією. Складно було, навіть незважаючи на те, що у Людмили Степанівни за плечима чималенький досвід і роботи на виробництві, і викладання основ професійної майстерності у спеціальних технічних закладах.
Ініціатором втілення на практиці нового метода навчання був безпосередньо директор ДНЗ ОЦПТО Сергій Борисович Сущенко, і це не було якимось формальним кроком у бажанні відповідати модній тенденції в системі освіти. По-перше, саме в цьому центрі навчається найбільша кількість підлітків із вадами слуху та мовлення – у порівнянні із іншими професійно-технічними закладами, а саме – 32 дитини, та ще двоє – інваліди по зору. По-друге, для можливостей втілення методів інклюзивного навчання керівництво центру насправді створює найкращі умови та виділяє краще обладнання для таких груп. Окрім цього, у Центрі професійно-технічної освіти учням з особливими потребами встановлено 50% доплати до академічної стипендії, а питання їх соціального захисту та подальшого працевлаштування знаходяться на постійному контролі адміністрації та вирішуються із урахуванням їх індивідуальних потреб.
Але років п’ять-шість тому, коли Людмилі Степанівні запропонували працювати з інклюзивною групою дітей з вадами слуху та мовлення, не було ні будь-якого досвіду колег, ні тим більше методичних розробок, отже особливостями роботи з такими учнями вона оволодівала самостійно, у процесі безпосередньої викладацької практики. Тепер Людмила Степанівна Меліхова – автор власних методичних розробок, її запрошують ділитися досвідом на конференції, семінари, вебінари, і завжди її доповіді мають успіх у колег.
Ось, наприклад, деякі тези з її останнього виступу, підготовленого для вебінару, який був організований та проведений навчально-методичним центром Одеської області для майстрів з будівельних дисциплін:

Педагогічна проблема:
- розкриття внутрішніх ресурсів, здібностей і талантів молодих людей з особливими освітніми потребами як умова для подальшої кваліфікованої трудової діяльності.
Основні методичні та організаційні принципи, що лежать в основі викладання загально-технічних дисциплін і спецдисциплін:
- зведення до мінімуму втрати інформації при навчанні. Дану проблему можна вирішити як залученням висококваліфікованого сурдоперекладача, помічника-т`ютора, так і застосуванням сучасних засобів – за допомогою комп`ютерного сурдоперекладача.
Індивідуальний підхід:
- оскільки розкид у знаннях, здібностях та уміннях в групах досить великий, майстер виробничого навчання та викладач повинен прагнути «навантажувати» кожного учня відповідно його особистим можливостям.
Розвиток самостійності мислення в процесі навчання:
- даний принцип має як власне значення, так і випливає з існуючих умов праці (заняття йдуть з групою, а не з окремими учнями).
Поступовість:
- матеріал дається меншим обсягом, ніж для тих учнів, які не мають вад слуху. Зазначені розділи повинні бути, з одного боку, під силу середнім учням, а з іншого – забезпечувати можливість прояву самостійності сильним.
Переважно візуальні (образні) форми подачі матеріалу (для дітей з вадами слуху):
- учні добре сприймають блоки – схеми алгоритмів, вивід на екран проміжних результатів роботи програми, таблиці, графіки, змістові малюнки та ін. Наявність спеціальних методичних матеріалів, наприклад інструкційно-технологічних карт, методичних посібників з прийомів перекладу завдань з змістовного рівня на абстрактний.
Погано використовувати чисто абстрактні пояснення, довгі математичні викладки і т.п. 
Включення в змішані підгрупи (в конкретному випадку – учнів з вадами слуху):
- дотримання цієї умови благотворно позначається на засвоєнні матеріалу і на процесі реабілітації в цілому.

Стосовно останнього положення слід зазначити, що сумісне навчання в одній групі дітей звичайних і дітей з особливими потребами добре впливає не лише на останніх, а також на здорових дітей, які вчаться бути толерантними, вчаться не сприймати своїх однолітків як людей іншого ґатунку, поважати їх потреби. До того ж, за спостереженнями Людмили Степанівни, діти із вадами слуху дуже відчувають нещирість у спілкуванні, їх не можна обманювати. Вони більш відповідально ставляться до навчання, ретельніше працюють над дипломними роботами, здають їх не тільки вчасно, а навіть заздалегідь – і це не може позитивним чином не впливати на ставлення до процесу навчання у здорових дітей, які часто не цінують ані власних здібностей, ані часу.
Велике значення має також спільне проведення позакласних годин, коли діти з особливими потребами разом із звичайними дітьми відвідують спортивні секції та творчі колективи. І тут вони виступають нарівні із іншими, і часто займають перші місця. Так, наприклад, діти з вадами слуху неодноразово займали призові місця у конкурсах професійної майстерності, а в 2011 році одеська команда з футболу серед спортсменів з обмеженими можливостями, в складі якої більше половини гравців – вихованці ДНЗ ОЦПТО, стала чемпіоном України.