«Поезія – це завжди неповторність…»

Ми чекали на гостину, у Літературну кав’ярню «Поезія – це завжди неповторність…», непересічну особистість - одеського письменника Олексу  Різникова. І він завітав на урок української літератури у групу №7(майстер в/н Полоз Л.О.), яка з цікавістю й нетерпінням чекала цієї зустрічі.
         Олекса Різників – людина багатогранного таланту. Він – письменник, правозахисник, автор мовознавчих досліджень, документальної публіцистики. Олекса Сергійович – член Спілки письменників України, лауреат премій ім. Павла Тичини,
 ім. Костянтина Паустовського, «Твої імена, Одесо – 2001»,
 ім. Тараса Мельничука, ім.Бориса Грінченка. Він палкий патріот України, поборник її незалежності та єдинства, за що був переслідуваний радянським режимом.
         Час спливав непомітно. Ми вслухалися у кожен рядок, у кожне слово цього досвідченого чоловіка й талановитого поета. Він відкривав нам таємниці своєї творчої і життєвої дороги і ми розуміли, як  багато втратили, не розпочавши з ним діалог ще раніше. Письменник так майстерно відтворював свої вірші-дітища, так уміло переходив від трагічних до ліричних, від філософських до гумористичних, що ми лише встигали дивуватися й аплодувати. 
           На завершення зустрічі учениці порадували Олексу Сергійовича піснею «Одна калина» та подарували солодку книгу «Україна» з подякою та теплими побажаннями. А він підписав нам на згадку про автора чимало своїх книжок.
             І знову переконуюся, наскільки важливі такі живі зустрічі з письменниками-земляками, як багато вони дають для національно-патріотичного виховання юних сердець. Бо любов до Батьківщини завжди починається з Батьківщини малої.

Ти мене полюбиш не за пісню,
Ти мене полюбиш не за вроду – 
Ти мене полюбиш за залізну 
Відданість вкраїнському народу.
                                       О.Григоренко

Ну що б, здавалося, слова...
Слова та голос — більш нічого.
А серце б’ється — ожива,
Як їх почує!.. 
                             Т.Шевченко
         Сьогодні серця присутніх глядачів та учасників  конкурсу декламаторів "Срібне слово" не просто билися в унісон, вони рвалися на шматки від емоцій і відчуттів, які ми пережили, слухаючи майстерне виконання української поезії.
           Конкурсанти підійшли до вибору віршів дуже серйозно й відповідально. Цікаво, що більшість обрали національно-патріотичну лірику і були у ній сильні. Надзвичайно яскраво і потужно  виконав поезію В.Симоненка "Україні" Антоній Михайлов, учень групи №13.  Це була болюча й відверта розмова з матір'ю-Україною на самоті. Зумів  прожити кожен рядок, вистраждав кожне слово Дмитро Гончар (група№8) у вірші Зоряни Макаренко "Скажи, що не так, брате?.." Це було настільки злободенно, правдиво й зболено, що ми не могли стримати сліз. Але ми й не намагалися цього робити, бо це була мить єднання, мить істини. По-новому підійшла до прочитання вірша Шевченка "Розрита могила" Ганна Абусерідзе (група №7). Я навіть не знаю, чи зміг би хто з професіоналів створити подібний шедевр декламування. Це було на високому рівні.  Кальчук Аліна (група№5) відкрила свою душу перед слухачами завдяки власній поетичній роботі. Майстриня гумору Олександра Савчук (група №18) потішила присутніх артистичним виконанням гуморески "Бабуля й Зозуля".
              Я дуже вдячна усім, хто прийшов спробувати сили на конкурсі, хто підтримував і співпереживав.  Спасибі авторитетному журі у складі заступника директора з ВР Лопушанської І.М., методиста Гребенькової Г.В., викладачів Костової Ю.С. та Волошиної О.І.  Вони скажуть своє вагоме слово, назвавши переможців, хоча це буде нелегко зробити, бо наші діти - найталановитіші.