14 жовтня – Покрови Пресвятої Богородиці. День українського козацтва

14 жовтня – Покрови Пресвятої Богородиці. День українського козацтва

14 жовтня – Покрови Пресвятої Богородиці. День українського козацтва
Взимку земля – від покровом снігу, влітку – зелених трав, восени – опалого листя і будь-якої пори – під покровом неба. Птаха захищає пір’я, звіра – хутро, людину – дах її оселі, а всіх живих істот – небесна покрівля.

13.10.14

“Ніхто і ніщо по всіх земних усюдах не може обійтися без Покрови”, — пояснюють мудрі люди, що у всьому звикли бачити міцну природну основу. Осіннє свято Покрови встановлено на честь Божої Матері. У його основу покладений переказ про явлення Божої Матері у Влахернському храмі в Константинополі у 910 році. Під час цього явлення Богородиця розкинула над віруючими білий покрив (омофор) і промовила молитву про порятунок світу від бід і страждань. Оскільки на Русі Богородиця вважалася покровителькою землеробів, це свято широко відзначалось серед селян, увібравши у себе багато обрядів давніх слов'ян із осіннього циклу в ознаменування закінчення польових робіт.
За народними прикметами, саме на Покрову випадає перший сніг, а неодружені дівчата саме в цей час молилися про швидке заміжжя, вважаючи, що білий покров - це той самий омофор, яким Небесна цариця покриває землю і захищає її від бід. Саме тому ця пора традиційно знаменувала початок сезону сватання та весіль. Дівчата, яким набридло дівувати, у свято Покрови потайки просили: "Свята мати, Покрівонько, покрий мені голівоньку: щоб я жінкою була, щоб я весело жила, з чоловіком молоденьким, з дитяточком веселеньким".
Зі святом Покрови пов'язано чимало народних повір'їв, прикмет, приказок, прислів'їв. Вважається, що яка погода на Покрову, такою буде і зима. Цього дня уважно спостерігають за вітром – якщо він дує з півдня, то зима буде теплою, із півночі – холодною, із заходу – сніжною. Коли протягом дня вітер змінює напрямок, то й зима буде нестійкою. Якщо на Покрову листя з вишень не опало, зима буде теплою, і якщо сніг не випав, то його не буде і в листопаді. "Прийшов Покров - не нагрієш хату без дров", "Покрова накриває траву листям, землю снігом, воду - льодом, а дівчат - шлюбним вінцем".

14 жовтня, на свято Покрови Пречистої Богородиці, в нашій державі відзначається День українського козацтва. У незалежній Україні це свято офційно існує з 1999 року (наказ Президента України від 7 серпня 1999р.), але неофіційно святкується вже декілька століть.
Кожен в Україні чув про козаків. Про них написано багато наукових книжок і художніх творів, знято фільмів. Про козацький рід і його ватажків говориться в урочистій пісні нашої держави – гімні України. Козаків можна побачити на парадах українського війська, їх зображення є на українських грошах та поштових марках. А про малого хлопця і дорослого парубка, що вміє відстояти свою честь і захистить слабшого, старого, жінку, у нас кажуть: справжній козак. Козак в уявленні українця – це звитяжний воїн, що не розлучається з шаблею, захисник Вітчизни, оборонець прав, віри, звичаїв та гідності кожного, хто живе під небом України.
Унікальність нашої історії і нашого народу полягає в тому, що в козацтві виявився творчий і волелюбний дух наших предків. Багато хто з нас сьогодні має  козацькі прізвища. Через козацтво створювалася наша історія, і кожен з нас не тільки причетний, а й відповідальний за неї.
Постійні напади татар зі степу змушували українців боронити своє житло й майно. За підтримки турків кримські татари смертельними вихорами налітали на українські землі, забираючи в полон найкращий цвіт нашого народу: дітей, дівчат, молодих чоловіків,  щоб продати їх у рабство. Українці могли просто зникнути з лиця землі, якби не знайшли якихось способів боронитися. Ставши помітною воєнною силою пізнього Середньовіччя, козаки виступали як оборонці своєї землі від агресивних кочівників степу, що загрожували не тільки Україні, а й сусіднім країнам: Польщі, Молдові, Угорщині, Австрії.
До того ж і влада чужоземців ставала дедалі жорстокішою. Українці, які звикли до свободи, шукають виходу. Найбільш енергійні та завзяті ідуть у степи, за Дніпровські пороги – на Запоріжжя. Там у вільних, але дуже небезпечних місцях і виникає український різновид європейського лицарства, особливий воєнний стан – козацтво. Мабуть, основу його складали шляхтичі, що мали військовий досвід, набутий ще за часів Київської Русі.
Поступово козацтво розросталося. Дніпровські степи потребували сміливих і талановитих вояків, вільних  та відчайдушних людей. Козаків ставало дедалі більше, в них з’явилася чітка військова структура – вони об’єдналися в загони, вибрали собі ватажків, почали будувати свої укріплення на незаселених землях Запоріжжя. Через ці землі татари не раз атакували українські землі й землі Московії. Козаки заважали  їм у цьому. Вони відбивали у татар полонених селян, відбирали в них награбоване майно. Постійна небезпека та ймовірність раптових військових дій загартували їх і зробили безстрашними воїнами. 
Цікаво, що святкування Дня українського козацтва збігається зі святом Покрови Пресвятої Богородиці. Запорозькі козаки особливо шанували Покрову. Богородиця була їхньою заступницею в далеких походах, під її покровом вони не боялися ні розбурханої стихії, ні злих ворожих сил. Її зображення було вибите на хрестах, які носили козаки. Священною для кожного козацького лицаря на Січі була Покровська церква, від її порога січовики вирушали на захист рідної землі і з подякою за порятунок поверталися до неї після походів.
Саме восени на Покрову козаки часто проводили загальновійськову Раду, де переобирали кошового отамана і старшину. Крім того, Покрова уособлювала ще й материнство – святе поняття для козаків. 
Напевне, ніхто не сперечатиметься, що козаки – досить цікаве «явище» в українській (і навіть світовій) історії. Скільки є різноманітних згадок про них, і не тільки українських. Однак поряд з їх мужністю, силою, хитрістю та розумом частенько зустрічається краплинка містики, яка робить їх чимось більшим, ніж просто вояками. То може й справді запорожці були не такими вже й звичайними?

     Цікаві факти про козаків
• Окрім зброї, сили і вміння гарно битися, козаки мали ще одну значну перевагу – кмітливість та хитрість. Практично завжди їм вдавалось непомітно підкрастися до ворога та застати його зненацька. Звичайно це додавало шансів здобути перемогу.
• Згадаймо і про оригінальний човен, який козаки використовували для військових походів. Як би дивно це не звучало, але його можна назвати «прабатьком» сучасних підводних човнів. Він складався з двох днищ, між якими розміщували вантаж аби занурити судно у воду. Так козаки непомітно підпливали до ворогів. Перед початком наступу вантаж викидався, а судно раптово піднімалось на поверхню. Звичайно, це ставало несподіванкою для противника, адже ніхто не очікував, що запорозьке військо може з’явитись з морських глибин.  Для такого ж діла використовувались перевернуті чайки – славнозвісні човни козаків, котрі не боялись ні штормів, ні ворожих військових кораблів. Їх часто перевертали догори дном, аби непомітно підкрастися до ворога. Потім серед турків ходили легенди про шайтанів у шароварах, які з’являлися з самісінького дна моря.
• Найпрекраснішим,  неповторним,  унiкальним  i  легендарним  явищем  для  українського  народу  була Запорiзька  Сiч. Це  про  неї  Гоголь  писав:  „Так  ось  вона  - Сiч! Ось  те  гнiздо,  звiдки вилiтають  усi  цi  гордi  й  дужi, як  леви! Ось  звiдки розвивається  воля  й козацтво  на  всю  Україну!”  
• Запорозька Січ - це феномен світової цивілізації навіть з висоти нинішнього дня, не кажучи уже про час її існування. Своїм суспільним укладом, структурою, військовою організацією, писаними і не писаними законами, побутом і звичаями Січ не мала аналогів. Січ була зразком поєднання демократизму зі строгістю порядків і самодисципліни. Січ була колискою української державності. 
• Січовики мали символіку: прапори, гімн, герб. Столицею Запорозької Січі була могутня фортеця, оточена частоколом, в заборолах якого виставлено гармати. На центральній площі стояли церква, скарбниця, військовий арсенал, майстерні. Навколо них - курені-казарми, в яких жили запорожці. Козаки вибирали свою старшину - гетьмана, кошового отамана, курінних отаманів - вільним, демократичним голосуванням. Збройні сили складалися з таких родів військ: піхоти, кінноти, артилерії та морського флоту. 
• На Запорозькій Січі існувала постійна школа лицарського, військового мистецтва. При січовій церкві діяла загальноосвітня школа. Командний склад низового війська, як правило, був високоосвічений. Полковники, сотники, чимало рядових козаків закінчували Києво-Могилянську академію або інші вищі чи середні навчальні заклади. 
• На Запорожжі існувало суворе законодавство, що не допускало будь-яких аморальних вчинків. Нещадно викорінювалося злодійство, розбій, конокрадство. Не було місця в цьому товаристві зраді, боягузтву, підлості, шахрайству
• Були серед козаків особливі хлопці, яких звали характерниками. Вважалось, що походять вони від древніх язичницьких волхвів, які володіли таємними знаннями, вміли пророкувати майбутнє. Про характерників казали, що їх «ні вогонь, ні вода, ні шабля, ні звичайна куля, крім срібної, не брали» і що вони «могли відкривати без ключів замки, плавати на човнах по підлозі, як по морських хвилях, переходити через річку по сукняній повсті чи циновках з лози, брати в голі руки розпечені ядра, бачити за кілька верств довкола себе, перебувати на дні ріки, влазити і вилазити з туго зав’язаних і навіть зашитих мішків, «перекидатись» у котів, перетворювати людей у кущі, вершників - на птахів, залазити у звичайне відро і плисти в ньому під водою сотні, тисячі верств»…
• Що стосується характерної зачіски та вусів українських лицарів, то кажуть, що козаки успадкували їх від язичницьких предків. Традиція голити голову та обличчя передавалася від місцевих племен до Київської Русі і так з часом дійшла і до козаків. Хоча існує ще одна легенда, що козаки вважали себе надто грішними для раю. Тому, коли вони потраплять у пекло, Бог може змилуватись над ними і витягнути за чуба. Загалом, така легенда, як і зачіска, була притаманна не тільки козакам. В древні часи оселедця вистригали єгипетським фараонам, індіанцям з деяких племен, татарам, індійцям, персам, японським самураям… Чи згадайте бодай турецького Джина. Для багатьох народів оселедець символізував «промінь сонця». Різниця між ними і козаками полягала лише в тому, що запорожці вистригали оселедця на лобі, у той час як інші народи залишали його по центру голови чи на потилиці. А ще козаки казали: «Як на війні загину – мене ангел понесе в небо за чуприну».
• Цікавим фактом є те, що козаки добрались і до Америки. Джон Сміт, один із засновників першого британського поселення на американському континенті, трохи раніше брав участь у католицькій боротьбі проти татар та турків. Під час одного з боїв він потрапив у полон, де пробув аж доки козаки його не врятували. Згодом він гостював на Січі, а звідти повернувся до Англії, куди запросив і запорожців. Якраз у цей час британці вирішили заснувати першу колонію в Америці. Джон Сміт вирушив у подорож, прихопивши із собою кілька козаків, які виявили бажання. Так українці допомогли Америку заснувати. 
• Народні пісні й інші фольклорні твори оспівали першого козацького ватажка – Байду. Його справжнє  ім’я – Дмитро Вишневецький. Не менш відомими та уславленими в народній творчості були й Павло Полуботок, Іван Підкова, Самійло Кішка, Іван Мазепа та багато інших славетних козацьких ватажків. 
• Слава про українських козаків гуляла всією  Європою. Сам образ козака став символом найкращих лицарських чеснот.
• Запорозька Січ проіснувала більш як двісті років. Найвідомішими представниками козацької верхівки був Богдан Хмельницький. Саме він очолив у 1648 році визвольну війну українського  народу,  метою якої було здобуття незалежності.
• Козаки  мали  веселу  вдачу, вони  славилися  веселістю  й  охотою  до  насмішок, анекдотів. Особливо  любили  вигадувати  прізвища  товаришам. Це  і  Кашовар  і  Корж, і  Черепаха.
• А чи  ви знаєте, що до фортецi Запорiзької Сiчi пiд страхом смертi заборонялося приводити жiнок. Крiм того, запорожцi вважали небажаним одружуватися. В основi цих  звичаiв була по-перше: необхiднiсть мати регулярне вiйсько з високою бойовою готовнiстю, по-друге, у козака було дуже небезпечне життя, над ним повсякчас кружляла смерть, i мати дружину та дiтей за таких обставин — означало свідомо прирікати  їх  на сирiтство.
• Всі  господарські  справи  виконували  самі. Сорочки  і  штани  самі  прали, самі  латали, самі  вони  й  куховарили. 
• В козацьких сім'ях існував кодекс честі:
I. Ніколи не кривдь маленьких та інших членів сім'ї.
II. Шануй тата свого і матір свою як найцінніше в житті.
III. Завжди чини по совісті і честі, не говори неправди, не вигадуй для себе полегшення.
IV. Свято вшановуй своїх родичів, які вже відійшли в інші світи.
V. Вивчай традиції свого народу і власної родини, будь гідним зватися юним козаком і юною козачкою.

В  народі  кажуть: „Божим  велінням  світ  стоїть, а  наукою  люди  живуть”. Мабуть  про  козаків  у  всьому  світі  чули. Пропонуємо відповісти на запитання Козацької вікторини
1. Як  називали  місце  де  жили  козаки? 
2. Як  називались  козацькі  судна? 
3. Кого  в  Запорозькому  війську  називали  джурами? 
4. Для чого козакам такі великі штани та просторий жупан?
5. Символ гетьманської влади  
6. Козаки голили голови, залишаючи довге пасмо на тім'ї, яке закладали за вухо. Як воно називалось? 
7. Хто вважався Покровителькою та заступницею Січі? 
8. Який народний танець є і бойовим мистецтвом козаків? 

Відповіді: курінь; чайки; молодого козака; для того, щоб вільно почуватися в бою: Булава; Оселедець; Пресвята Богородиця Покрова;Гопак

Багато цікавих описів, звісток про козаків залишили мандрівники із різних країн світу. Серед них – австрійський посланець  Еріх Лясота.  Він пише:
 «Мешканці  України, які сьогодні всі називають себе козаками і які з гордістю носять це ім'я, мають гарну постать, бадьорі, міцні, спритні до всякої роботи, щедрі і мало дбають про нагромадження майна, дуже волелюбні і не здатні терпіти ярма, невтомні, сміливі і хоробрі… Мова козаків є слов'янською. Вона дуже ніжна і сповнена пестливих виразів та надзвичайно витончених зворотів».

То – ж бо гордо несімо це горде ім'я козаків і далі в віка!
І не буде переводу
Українському народу
Доки із глибин сторіч
Долина козацький клич!

Джерела:
Лепко В.І. Українське козацтво/Рец. В.Г. Гітін. — Харків: ПП «Торсінг плюс», 2008. — 95с., іл.
Д.І. Яворницький «Історія запорізьких козаків»
http://beyond.ua/den-ukrajinskogo-kozactva/
http://kinderlibrary.wordpress.com/
http://museum.dp.ua/article0013.html

Источник: ОЛЬГА ИВАНОВНА ВОЛОШИНА

Предыдущие статьи