Зазвичай найбільше на всіх рівнях увага приділяється школам і вишам. Утім, не слід забувати й про професійно-технічні училища — їм теж останнім часом нелегко виживати, але ці навчальні заклади продовжують готувати спеціалістів, без яких не обходиться жодна галузь економіки.

Адже робочі руки сьогодні в неабиякому дефіциті. Тож про здобутки й проблеми у справі підготовки робітничих кадрів в інтерв’ю кореспонденту газети «Урядовий кур’єр Миколі ПЕТРУШЕНКО поділився директор департаменту професійно-технічної освіти МОНмолодьспорту В'ячеслав СУПРУН.

Роботодавці повинні стати партнерами

В'ячеславе Васильовичу, науковці прогнозують, що за кілька років потреба промисло­вості в кваліфікованих робітниках задовольнятиметься лише на 35—40%. Виходить, профтехосвіта відстає від вимог життя? — Не зовсім так. Стан профтехосвіти відображає суспільні реалії. Не секрет, що за останні 20 років життєві пріоритети значно змістилися. Закриття заводів і фаб­рик спричинило негативний тиск на заклади освіти. Деякі зачини­лися, частина — змінили профіль. Твердо стоять на ногах ті, що готують кадри для галузей, які не занепадають, а розвиваються. І повірте, потенціал таких навчальних закладів справді може забезпечити державу висококваліфікованими кадрами. Звичайно, за сприяння влади і роботодавців.

Чи задовольняє роботодавців якість підготовки робітників?

— Результати анкетувань 26 тис. підприємств, проведених у регіонах країни, свідчать про значне покращення рівня професійної кваліфікації молодих робітників. 73 відсотка опитаних роботодавців вважають, що цьому сприяли поступове удосконалення змісту професійної освіти з урахуванням потреб технологій виробництва, безпосередня їхня участь у формуванні навчальних планів та програм.

Підготувати сучасного робітника на вчорашньому устаткуванні складно. Як ця проблема розв'язується?

— Нелегко. Впродовж 20 років, крім комп'ютеризації, процес відтворення головних фондів було фактично призупинено. Припинилося також будівництво об'єктів профтехосвіти. Обладнання та навчальна техніка на 80 відсотків морально і фізично застаріли або взагалі вийшли з ладу. Головна причина — це нестача коштів. Тому важливою є роль роботодавців у забезпеченні професійно-практичної підготовки, стажуванні на виробництві, створенні сучасної навчально-матеріальної бази.

Так, у Франції підприємства відраховують на ці цілі 17,96% суми своїх доходів, в Австралії — 22,26%, у Німеччині функціонує система двоканального фінансування (55,1% витрат із державного фінансування та 44,9% приватних витрат від загального фінансування професійної освіти і навчання).

В Україні для комплексного розв'язання проблем підготовки робітничих кадрів, вперше за роки незалежності, Урядом затверджено Державну цільову програму розвитку професійно-технічної освіти до 2015 року, де передбачено фінансування в розмірі майже 3,5 млрд. грн.

Працюй в Україні!

Чи орієнтуються в навчальних закладах, скільки і яких фахівців потребує ринок праці?

— Недосконалість прогнозу розвитку ринку праці не дає змоги виробити перспективні плани підготовки кваліфікованих робітників. Оскільки попит на робочу силу залежить від параметрів зростання економіки, довготривалу потребу держави в певних фахівцях, перш за все, має розробляти Міністерство економічного розвитку і торгівлі. Тому разом з іншими відомствами підготовлено зако­нопроект про порядок формування держзамовлення на підготовк, зокрема, й робітничих кадрів.

Чи є в молодих робітників проблеми з працевлаштуван­ням?

— Упродовж 2010—2011 років ми проводили анкетування серед випускників та роботодавців. Згідно з результатами, без робо­чого місця залишаються близько 8% фахівців. Утім, на практиці через півроку після працевлаш­тування за направленнями, робо­ту залишають 25%, а впродовж трьох років на першому робочому місці залишається лише третина робітників. Головні причини — невисокий рівень оплати праці, брак можливості підвищення ква­ліфікації та кар'єрного зростання, а інколи й розчарування в отри­маній професії.

Щоб покращити ситуацію, затверджено Порядок працев­лаштування випускників ПТНЗ, яким передбачено укладання договорів між навчальними закладами та роботодавцями. Це нововведення дасть можливість залучити роботодавців до участі в навчальному процесі, стимулювати учнів і викладачів доплатами до стипендій чи зарплат, а самі учні зможуть проходити виробничу практику та виробниче навчання на майбутніх робочих місцях.

Не секрет, що молодь здебільшого зорієнтована на здобуття вищої освіти. Чи займаєтесь профорієнтаційною роботою?

— Разом з Державною службою зайнятості ми проводимо Всеукраїнські профорієнтаційні. Також запрошуємо всіх охочих на дні відкритих дверей, ярмарки професій, екскурсії на підприєм­ства, презентації, «Уроки реаль­ного трудового життя» тощо. Потужний новий ресурс — «Профорієнтаційний термінал», який встановлено вже в 7,7 тис. навчальних закладів. Він допомагає школярам зорієнтуватися у світі професій та обрати свою — відповідно до вимог ринку праці.

В Україні функціонують 870 про­фесійно-технічних навчальних закладів, де здобувають освіту понад 405 тис. осіб. Підготовка робітників здійснюється за 35-ма. напрямами та видами господар­ської діяльності для всіх галузей економіки. Також у ПТНЗ навчаєть­ся 18 тис. дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклу­вання, понад 5 тис. осіб з фізичними та/або розумовими вадами, ЗО тис. учнів з малозабезпечених сімей